Для прикладу – одна з поширених версій, звідки «дійшов до нас дзвін», полягає в тому, що пісню написав грузин на території сучасної Греції, в монастирі на горі Афон, можливо, на латині. Звідти через багато-багато століть пісня потрапила до Англії до ірландського романтику Томасу Мору, який в свою чергу перевів її на англійську мову. З Англії вже пісня прийшла в Росію. Або навпаки – спочатку в Росію, потім в Англію, звідти назад в Росію.

Ця версія має право на існування. Правда, дослідники, які дотримуються подібної точки зору, підтвердити її твердими доказами не можуть. Але дану версію все ж необхідно озвучити, перш ніж перейти до основної – зі своїми власними загадками.

З цієї версії виходить, що пісні тисяча років. Ні багато ні мало. нібито написана вона була преподобним Георгієм Святогорцем (Георгієм Афонським, Георгієм Іверським), святим Грузинської православної церкви (1009 – 1065 роки). Він поїхав до Візантії, жив в знаменитому Іверському монастирі на горі Афон, там і написав якесь духовний спів, що стало всім відомою піснею. Помер Георгій Святогорець в Афінах, монахи перенесли тіло на святу гору, там і поховали. А пісня почала свою подорож, далі – варіанти: чи то Греція-Англія-Росія, чи то Греція-Росія-Англія-Росія.

Михайло Нестеров “Схимник. вечірній дзвін”

Як не дивно звучить ця версія, вона є другою за значимістю і цитованості. Ті, хто розділяє вищеописану точку зору, все одно стикаються з основною версією, не менш цікавої, зі своїми несподіванками.

Авторами романсу числяться Іван Козлов і Олександр Аляб`єв.

Чудовий поет і чудовий композитор. Один був сліпий після розбив його паралічу, другий перебував на засланні, в Сибіру.

Іван Козлов

Іван Іванович Козлов (1779 – 1840 роки) – з дворян, син статс-секретаря при дворі Катерини Великої. З дитинства знав італійську та французьку мови, коли хвороба прикувала його до ліжка, вивчив німецьку і англійську. Сам писав вірші, багато перекладав. Нагадаю, що хвороба вразила не тільки ноги, але і очі, він не бачив. Читала «з мов» йому дочку, він тут же перекладав, точніше, писав уже власні вірші. Він також перекладав на іноземні мови вірші російських поетів, у тому числі Пушкіна.
Вважається, що Іван Козлов переклав вірш англійського поета ірландського походження Томаса Мура, яке і стало знаменитим «Вечірнім дзвоном». Про юних Днями в краю родном, Де я любив, де рідну домівку, І як я, з ним навік попрощавшись, Там слухав дзвін у останній раз!

Томас Мур і знову загадки

Поет Томас Мур (або Томас Мор – таке написання теж можна зустріти, 1779 – 1852 роки) став відразу відомий далеко за межами Англії.
Знаменитий він не тільки своїми віршами, але і деякими яскравими штрихами біографії. Наприклад, був він невдалим дуелянтом: разом з суперником заарештований прямо на місці злочину. Великий англійський поет лорд Байрон дозволив собі посміятися над щасливчиком-невезунчік, в результаті Мур написав гнівного листа Байрону з натяком, що він завжди готовий до наступного з`ясування стосунків. Байрон уже поїхав, лист його НЕ застало.Зато згодом поети подружилися. Настільки міцно подружилися, що Байрон заповідав Муру свої папери і мемуари. Томас Мур їх спалив. А також написав біографію лорда Байрона.

Томас Мур

Вірші Мура були вкрай популярні в Росії, їх знали. Постійним перекладачем Мура був сліпий поет Іван Козлов. Але одна з загадок полягає в тому, що Козлов завжди підписував, чиї вірші і чий переклад. У випадку з «Вечірнім дзвоном» цього не било.Более того, наступна загадка – вірш Мура «Those Evening Bells» було видано в рамках його збірки «Пісні народів світу» з підзаголовком «Російська мелодія».

Доака ж мелодія зі словами «Вечірнього дзвону» могла існувати? Може бути, якась більш рання народна пісня «про дзвін вечірній»? Невідомо. Ще цікавіше: у «пісні» Мура був ще один підзаголовок: «Дзвони Санкт-Петербурга», що ще більше спантеличує. Дуже цікаво: в Англії Томас Мур зустрічався з істориком, державним діячем і братом декабриста Олександром Тургенєвим. Вважається, що Тургенєв міг передати Муру російський «Вечерний звон», а Мур Тургенєву «англійська». Обмінялися. Але який же тоді початковий? Відповіді поки немає.

І наостанок: у вірші Томаса Мура був і свій композитор – ірландець Джон Ендрю Стівенсон. Ноти Стівенсона до віршів Мура практично нічого спільного з відомою нам піснею не мають. Але сам Мур вказував, що його вірші мають своїм джерелом якусь російську пісню. І авторство А. Аляб`єва, як композитора, ставиться під сумнів. Наводяться й інші прізвища, зокрема – Василя Зінов`єва. Але в це питання заглиблюватися ще більш складно, ніж в проблему авторства тексту.

Олександр Аляб`єв

Цю пісню відразу перевели на всі мови, навіть на есперанто. «O Abendglocken, Abendhall» – німецький варіант, «Campanas de Atardecer» – іспанська.
На вірш Козлова були складені пісні іншими композиторами, з них цікаві А. Гречанінов (1964 рік, Калуга, 1956 рік – Нью-Йорк) і Сергій Танєєв (текст він сам переклав на есперанто «Sonoriloj de vespero», цей текст зберігся, ноти втрачені ).
На вірш Томаса Мура також написали свої мелодії різні англійські автори.
Рядки з вірша Івана Козлова згадуються у віршах Євдокії Ростопчина, Дениса Давидова, Фета, Полонського, Брюсова, Клюєва, Андрія Білого, Дем`яна Бєдного.

Цікаво й те, що одна з дочок одного з графів Толстих, дочка Федора Толстого (Толстого-Американця) від його шлюбу з циганської танцюристи, написала власний вірш «Вечерний звон». Але – написала англійською мовою, що побічно відсилає нас знову до Муру.Песню Козлова-Аляб`єва можна почути всюди, в тому числі і в кінофільмах ( «Дванадцять стільців», «Операція« Трест »,« В бій ідуть одні «старики», «Калина червона»). Одним словом, в тому, що стосується історії пісні – відомо тільки те, що відомо.

Авторами знаменитого романсу числяться Олександр Аляб`єв та Іван Козлов.

 

Томас Мур – як першоджерело тексту, хоча тут все до сих пір не дуже зрозуміло. Але незалежно від того, хто, де, коли і за яких обставин склав цей твір, воно виявилося органічно спорідненим дуже багатьом людям. І навіть не так важливо, скільки пісні років – 200 або 1000, важливо те, що життя у неї ще довга. «Вечерний звон, вечірній дзвін! Як багато дум наводить він! »